Ірина Мерлені розповіла про перші кроки в боротьбі та олімпійські амбіції

Олімпійська чемпіонка з вільної боротьби Ірина Мерлені після народження другого сина, якому в лютому виповнився рік, встигла скинути 25 кілограмів, набраних за вагітність, повернути собі колишню спортивну форму і на доказ до цього виграти кілька міжнародних турнірів. Вона повернулася в спорт напередодні Олімпійських Ігор-2012 з однією метою - стати легендою!



Ірина Мерлені боєць з великої літери. Її характеру і цілеспрямованості могли б позаздрити навіть чоловіки. Після першого ж тренування з вільної боротьби мініатюрна дівчинка поставила собі мету - виграти Олімпійські Ігри. І через роки інтенсивних тренувань, вперше виступаючи на Олімпіаді, Ірина Мерлені стала першою в історії Олімпійською чемпіонкою з вільної боротьби в категорії до 48 кілограм. Її мета була здійснена. Але Іра з тих людей, хто не звик зупинятися на досягнутому. Через чотири роки, вже встигнувши вийти заміж і народити сина Артура, Мерлені знову билася на олімпійському килимі і завоювала бронзову медаль. Потім була пауза довжиною майже в три роки... І ось головна надія української боротьби перемогою на двох міжнародних стартах амбіційно заявила про своє повернення у спорт. І це всього через дев'ять місяців після народження другого сина Адама. Мерлені і не приховує, що в її планах значиться тільки перемога на ювілейних XXX Олімпійських Іграх, які відбудуться за місяць у Лондоні. А всі хто її знають, впевнені, що і цього разу вона зробить все, щоб домогтися поставленої мети.


Своїми спогадами і планами, а також умінням поєднувати професійний спорт і материнство ділилася з читачами журналу «Світ Дитинства і Чудес» Олімпійська чемпіонка з вільної боротьби, мама двох синів Ірина Мерлені.


- З чого починався твій спортивний шлях?
- Мій батько був учителем фізкультури і в минулому займався вільною боротьбою. Він любив і любить спорт, і тому ще з дитинства намагався мені і моєму братові прищепити любов до спорту. Для цього він влаштовував між нами різні змагання - «хто швидше пробіжить», «хто далі стрибне» і тому подібне. У нас навіть в квартирі була одна кімната виділена під спортзал, де висіли груші, мішки, знаходилися різні рукавички, лапи і стояла поперечина. Я завжди після школи тренувалася в нашому маленькому спортзалі. Пам'ятаю, як старанно била груші і мріяла стати чемпіонкою світу з боксу або карате. А батько казав мені, що бачить у мене здібності тільки до вільної боротьби. Я тоді дуже дивувалася, бо на той час ще жодним прийомом вільної боротьби не володіла і не розуміла, звідки він знає, що у мене здібності саме до цього виду спорту.


- І коли ти звернула увагу на вільну боротьбу?
- До приходу в вільну боротьбу я встигла позайматися багато чим - грала на скрипці, ходила в секцію з шахів і на спортивну гімнастику. І скрізь була здатна. Займала другі і треті місця, а в музиці і зовсім вигравала конкурси. Але нічого не доводила до кінця. Мені все швидко набридало, напевно, посидючості не вистачало. І от коли в 9-му класі я сказала татові, що хочу займатися вільною боротьбою, він мені відповів відмовою, сказавши, що я кину і ці заняття, також як музику, шахи та гімнастику. А я намагалася довести батькові, що цього разу точно доведу справу до кінця. Але тато все одно був дуже проти і не хотів мене віддавати на вільну боротьбу. А коли тато сказав братові про моє бажання, Олексій відповів: «Тату, так вона ж буде у всіх вигравати!». І після цих слів батько відвів мене в зал боротьби.


- Який був результат на твоїх перших змаганнях з вільної боротьби? Ти виправдала сподівання брата?
- Ні. На своїх перших змаганнях, якими став Чемпіонат України з вільної боротьби серед жінок, я навіть не потрапила на п'єдестал пошани, зайнявши четверте місце. Перед стартом я думала, що зможу виграти, я навіть чомусь була в цьому впевнена. І тому підсумок змагань мене дуже розчарував. Я як зараз пам'ятаю, наскільки мені було соромно за свій виступ. Я навіть на вулицю не хотіла виходити, думала, що всі знають про мої програші. Другі змагання з вільної боротьби пройшли через рік. І знову це був Чемпіонат України, і я знову була налаштована тільки на перемогу. Але і в цей раз не змогла стати чемпіонкою. Хоча торішній результат поліпшила - посіла третє місце. Після чого мене помітили, як молоду і перспективну борчиню, і запропонували поїхати на Чемпіонат світу серед кадетів. Мій перший міжнародний старт, та ще й відразу такого рівня, відбувся через два місяці після Чемпіонату України. Ніхто не сподівався, що я покажу високий результат, а я взяла і виграла!


- Ця перемога і стала вирішальною?
- Так. До цього, посівши спочатку четверте, а потім через рік третє місце на Чемпіонатах Україні, я ще сумнівалася, що вільна боротьба - це мій вид спорту і моє покликання. Але ставши чемпіонкою світу серед кадетів, я точно усвідомила, що те, чим я зараз займаюся - це моя стихія. Я зрозуміла, що вже не кину заняття вільною боротьбою і буду йти до переможного кінця.


- І ти досягла своєї мети, заслуживши найвище звання у спорті, та ще й увійшовши в історію, як перша Олімпійська чемпіонка з вільної боротьби в категорії до 48 кг. Але незабаром знову приступила до тренувань...
- Якщо чесно, після перемоги на Олімпіаді в Афінах я не планувала серйозно тренуватися і виступати. Я продовжувала відвідувати тренування, але особливого бажання і запала в мене вже не було. Мені хотілося чогось нового, з'явилися інші мрії. Я бажала вийти заміж і народити дитину, спробувати себе у співі, танцях і прийняти участь в різних телевізійних шоу і проектах. Мені потрібні були зміни, невелика різноманітність в житті. І так воно і сталося. Я продовжувала тренуватися, але при цьому трохи відволікалася від спортивних буднів, беручи участь в різних шоу і бігаючи на побачення. І в підсумку на чемпіонаті світу, який проходив на наступний рік після Олімпіади в Афінах, зайняла 2-е місце. Потім було заміжжя і народження сина Артура. Потім я знову поринула в спорт, ще раз виграла срібну медаль на чемпіонаті світу і стала володаркою бронзової нагороди на Олімпійських Іграх в Пекіні. А потім я майже три роки не виступала - зробила операцію на коліні, народила другого сина Адамчика, знову брала участь в проектах... А зараз повернулася в спорт з великою метою - хочу стати першою в історії дворазовою Олімпійською чемпіонкою з вільної боротьби європейського походження. Хочу бути легендою.


- Мета обрана, стимул є, але ти в собі відчуваєш сили знову підкорити Олімп?
- Мета, звичайно, серйозна. Але я завжди собі ставлю високі цілі. Ще з першого дня, коли я прийшла на боротьбу, я собі поставила мету стати Олімпійською чемпіонкою. Тоді я навіть ще не розуміла, що таке Олімпіада. Я лише раз бачила по телевізору трансляцію Олімпійських Ігор і мені дуже сподобалося. І зараз я теж ставлю перед собою велику мету. І спробую її досягти. У мене є все для цього і все в моїх руках. Головне - це характер. Головне - не здаватися і йти до кінця. Зі свого боку я докладу всіх зусиль, щоб здобути перемогу, але як Бог вирішить, так і буде. Я гідно прийму будь-який результат.


- Після народження твого другого сина Адама пройшов лише рік, а ти вже встигла відновитися і здобути кілька перемог на міжнародних турнірах. Але до старту Олімпійських Ігор у Лондоні залишилося дуже мало часу ...
- Так, дійсно, я розумію, що на підготовку у мене дуже мало часу. Але морально до Олімпійських Ігор в Лондоні я ще почала готуватися під час вагітності. Я знала, що після народження Адамчика повернуся в спорт. Я приступила до тренувань практично відразу після пологів. Тренувалася у своєму домі, де батьки цілий поверх облаштували під тренажерний зал. Вони не знали, що я хочу повернутися в вільну боротьбу, а просто хотіли мені допомогти швидше прийти у форму після пологів, адже за період вагітності я набрала аж 25-ть кілограмів. А мій тренер Володимир Євгенович Євонов постійно запрошував мене на тренувальні збори і весь час повторював мені, що я повинна повернутися, тому що я найсильніша в світі. Він говорив мені про те, що я можу перемогти і повинна зробити все для цього, щоб потім ні про що не шкодувати.


І ось подумавши, я вирішила приїхати на тренувальний збір в Конча-Заспу. Тоді Адамчику було 8-м місяців. Після двох місяців тренувань я виграла міжнародний турнір Никифорова, який проводився в Донецьку. Потім ще через місяць на міжнародному гран-прі в Красноярську знову здобула перемогу. А потім ще через 2 тижні на турнірі в Києві обіграла в півфіналі Олімпійську чемпіонку Пекіна і в підсумку посіла друге місце, поступившись азербайджанці. Але я все одно задоволена своїм результатом. Тому що я прекрасно розумію, що мої суперниці весь цей час тренувалися, готувалися і виступали, а я майже три роки пропустила. І тепер мені доводитися наздоганяти, згадувати, працювати над помилками.


- Під час підготовки до Олімпійських Ігор в тебе буде можливість проводити час з дітьми чи ти повністю присвятиш себе спорту? Чи вдасться знайти баланс між спортом і родиною в цей складний період?
- Я тренуюся в рідному Хмельницькому і перебуваю в колі сім'ї. Але і на всі тренувальні збори виїжджаю. Коли я перебуваю на зборах або виїздах на змагання, сини залишаються вдома з моєю мамою і нянею.

http://ukrwrestling.com/