Сім'ю Андрія та Марічки Стадніків інакше, як унікальною не назвеш. Обоє займаються вільною боротьбою і обоє досягли величезних успіхів. Голова сім'ї здобув "срібло" на Олімпіаді в Пекіні, а його дружина — "бронзу".

— Андрію, як багато часу ви проводите разом у спортивному залі?
— Ми разом лише у період підготовки до змагань. Сам календар турнірів зовсім інший, бо я виступаю за збірну України, а дружина — за збірну Азербайджану. Добре, що я маю чудові взаємини з керівництвом  азербайджанської команди, і ми домовилися, щоб Марічка тренувалася в Україні. І ось ми разом важко працюємо. Щодня бігаємо по п'ять кілометрів, качаємо м'язи. І заодно жваво спілкуємося.

— Але ж на міжнародних турнірах ви все одно разом...
— Ми разом лише на найважливіших стартах: чемпіонаті світу чи першості Європи. Я, взагалі, вважаю, що Марічці не варто брати участі у менш престижних змаганнях. Чому? Бо туди приїжджають тренери з Японії, Китаю, інших країн і вивчають нашу тактику й техніку, її треба приховувати. Тому краще готуватися вдома.

— Як ведеться подружжю, коли в ньому обоє — борці?
— Мінус лише один — брак вільного часу. Власне кажучи, вдома ми лише восени. В інші пори року ми "гастролюємо". Так, наші змагання та тренувальні збори ми називаємо "гастролями". (Сміється). Прикро, та наші маршрути рідко перетинаються. Як я вже сказав, наполягаю, щоб ми не так часто їздили на міжнародні турніри. Загалом, у спортивній сім'ї вбачаю лише позитивні моменти. Ми розуміємо одне одного з півслова. Я знаю, як допомогти дружині досягти ще більших успіхів.

— Кажуть, борці не відзначаються м'яким характером...
— Можливо, це правда. Усе наше життя — боротьба. Мабуть, ми жорсткі люди. Але якщо мене порівнювати з Марічкою, то я, мабуть, м'якший. Моя дружина — жінка з непростим характером. Та ми знаходимо гармонію. Бо розуміємо, що лише разом ми — сила. Жодних проблем у взаєминах не маємо. Півроку тому в нас народився первісток, який ще більше зміцнив сім'ю. Ігорчик буде не єдиним у нашій сім'ї. У нас буде 20 дітей! (Сміється). Якщо серйозно, то ми дуже добре ладнаємо.

— Хто виховує сина під час ваших "гастролей"?
— Наш син нині перебуває на Хмельниччині, у моєї матері. Вона має великий досвід виховання дітей, адже я зростав у багатодітній сім'ї, де було нас аж п'ятеро. Президент України надав моїй мамі статус матері-героїні — за здобутки дітей. Ми всі п'ятеро займаємося вільною боротьбою. Один (себто я) має звання заслуженого майстра спорту, двоє — майстри спорту міжнародного класу і ще двоє — майстри спорту. У нас спортивна династія, бо батько також займався боротьбою. Ну а мати досягла успіхів у легкій атлетиці.