Цей борець вільного стилю є одним із найтитулованіших українських спортсменів. Ще б пак! Нагорода Олімпійських ігор каже сама за себе. Нещодавно у Андрія народився син. Саме із цього ми розпочали нашу розмову із Андрієм Стадником.

Випала важка сітка
--Андрію, у тебе народився син…
-- Через декілька днів моєму синові виповниться три місяці. Взагалі діти – це дуже добре…

--А як назвали?
--Сина назвали Ігор. Це ім’я мені дуже подобається. Саме тому разом із дружиною синові дали таке ім’я.

--В майбутньому не плануєш, аби він пішов стопами батьків, тобто став спортсменом (вільна боротьба)? 
--Не хочеться наперед нічого загадувати. Звісно, що це буде вирішувати син. Хоча на загал з нашого із дружиного боку ми хочемо привити йому любов до спорту. Необов’язково до вільної боротьби, а загалом для загального розвитку дитини.

--Нещодавно ти брав участь у чемпіонаті світу з вільної боротьби. Твої враження від чемпіонату?
--Загалом, як такої повноцінної підготовки до чемпіонату світу не було. Перед чемпіонатом світу я дуже багато хворів, в лікарні лежав. Хоча з іншої сторони не можу сказати, що я не підготувався до нього. На світовій першості мені випала дуже важка сітка змагань. Мені випало боротися зі всією елітою моєї вагової категорії – чемпіон світу, призери світової першості. Першу свою сутичку я виграв у борця, з яким боровся на Олімпійських іграх у фіналі. Ця сутичка для мене була принциповою. Її я чекав дуже довго. Практично два роки. Вона мені вдалася. Потім боровся з іранцем, який чемпіон світу 2009 року. З ним я зустрічався на попердньому чемпіонаті світу і програв йому. Дуже сильно намагався з ним боротися у плані тактики: на кидках. Однак, боротьба мені не вдалася.

На Кавказі боротьба – це конвеєр
--Якщо б не така сітка змагань для тебе, ти б виступив краще?
--Справа навіть не в сітці. Переможець є переможець. Знаєте, як кажуть: “Що має бути, того не оминути”. Я до чемпіонату світу мало боровся, хворів, можливо, це й вплинуло на мій виступ на світовій першості. Хоча, я вже зробив висновки із цієї поразки і обов’зково підготуюся краще до наступних змагань.

--Як вдається конкурувати з законодавцями мод у вільній боротьбі. Маю на увазі кавзазьких борців – дагестанців, осетинів? Та й навіть за збірну України виступали та й виступають вихідці із цього регіону?
--В принципі в Україні в мене був конкурент Ельбрус Тедеєв, з яким ми конкурували один період часу. Він один із найсильніших борців світу. Він і чемпіон світу і чемпіон олімпійських ігор, в нього багато регалій. На сьогоднійшній день, останні сім років я не багато програю борцям з Кавказу. Скажу навіть так, що взагалі не програю. Останні всі мої сутички із борцями з цього регіону закінчувалися на мою користь.

--За рахунок яких якостей вдається перемагати цих борців?
--Розумієте, кожна людина – це особистість. Тому я не можу сказати, якщо, наприклад, мій опонент дагестанець, або осетин то він слабенький, бо я українець. Скажу так, що українці, як нація за всіма даними, а надто українські борці ніскілечки не є слабкішими від кавказців, а, можливо, навіть і сильніші. В плані ерудованості, психології. Я маю на увазі професійних спортсменів. Розумієте, в Дагестані та й загалом на Кавказі боротьба поставлена на конвеєр. Там дуже багато людей займається боротьбою. Там практично кожен другий – борець. В них там вся ця справа просто-напросто більше концентрована. А в нас – це все “розбито”. У нас в Україні взагалі відношення до спорту якесь вальяжне. А в них навпаки, є підтримка. Ти борець, ти повинен перемагати, ти найсильніший. Однак, думаю, що борці на Україні не є гіршими від їхніх. Та й школа української вільної боротьби не є слабкішою від їхньої. Про це свідчать останні олімпійські ігри, на яких наші українські борці вибороли два других місця та одне третє. Наприклад, то й таки Василь Федорошин – сильний борець, та й окрім нього у нас ще є багато молодих талановитих та перспективних хлопців. А для того, аби вільна боротьба розвивалася повинна бути гарна фінансова база та підтримка з боку меценатів. Тоді все стане на свої місця.

14 днів для себе
--Ти представляєш ФСТ “Спартак”. Наскільки відчуваєш підтримку з боку його керівника, теж в минулому борця Віктора Первачука?
--Віктор Анатолійович є ще окрім всього моїм тренером. Свого часу він був чемпіоном Радянського Союзу серед молоді, майстер спорту, Заслужений тренер України. До мене у нього ще були достатньо сильні спортсмени. Наприклад, Добринюк, який свого часу ставав призером Європи та виступав на олімпійських іграх. Віктор Первачук не лише хороший борець, тренер, а й хороший функціонер. Свого часу у нього був свій  клуб “Фортуна”. Ця людина дуже допомагає, вболіває та переживає за вільну боротьбу. Можна сказати живе цим видом спорту. Тому він є тією людиною, яка дуже допомагає розвитку та популяризації вільної боротьби загалом. Зараз я уже дорослий, виступав на багатьох чемпіонатах та олімпійських іграх. Однак, коли був ще дитиною, звісно, як і всім дітям хотілося, щоб мене похвалили, видали форму, взяли на тренувальні збори… І тоді і тепер, Віктор Первачук це робить, допомагаючи дітям. На сьогодні він є чи не єдиною людиною, яка справді це робить на справах, допомагаючи борцям.

--Розкажи про збори в Трускавці? 
--Якраз зараз я перебуваю на цих зборах. Збір цей розпочався з понеділка. Купаюся у хвойних ваннах, п’ю водичку. Це розвантажувальний збір, проходжу цілковите обстеження. Іншими словами ці 14 днів, які я перебуватиму у Трускавці сповна використаю для відновлення сил, для себе.

--Що попереду. В яких змаганнях плануєш брати участь?
--Після закінчення чемпіонату світу вже півтора місяці, як я вдома та приділяю увагу своїй сім’ї. Зараз 14 днів трішки сам, але поприїзді обов’язково буду знову із ними. Звісно, що хотілося б поїхати та поборотися на якомусь із турнірів. Однак, стосовно турнірів наперед треба все спланувати, подивитися, яка команда буде їхати на турнір та поговорити із старшим тренером збірної.

ДОВІДКА 
Андрій Стадник (15 квітня, 1982, смт Віньківці Хмельницької області) – лідер збірної України з вільної боротьби у ваговій категорії до 66 кг, срібний призер ХХІХ літніх Олімпійських ігор в Пекіні. Заслужений майстер спорту. Народився в селищі міського типу Віньківці Хмельницької області в багатодітній сім'ї. Виховувався у спортивній сім'ї: батько – майстер спорту з вільної боротьби і перший тренер сина, мама – легкоатлетка, закінчила Львівський інститут фізкультури.