Заслужений тренер про власний шлях у великому спорті та тренерську роботу

- Я народився в російському селі і читав в дитинстві книжки про гімнастів. Тому, коли вступив до Харкова в ПТУ при заводі, то відразу записався в секцію гімнастики. Мені тоді вже було близько шістнадцяти років і тренер подивився і сказав: у тебе все нормально, фізичний розвиток хороший, але вже занадто пізно, займатися потрібно починати років у вісім, а в 16 років у гімнастиці вже всі майстри спорту.

Тому почувши, що поруч з моїм гуртожитком майстер спорту Євген Іванович Гамаль відкрив секцію боротьби, я відразу пішов туди. Це було в 1962 році. За три роки до армії я став кандидатом у майстри спорту. А в армії, я потрапив в Київський військовий округ, і у 1966 році виграв Чемпіонат дивізії, після цього поїхав на Чемпіонат київського округу, він проходив в Манежі, і став там сьомим.

Але, як виявилося відомий борець, дворазовий чемпіон світу, олімпійський призер та тренер Володимир Синявський навчався в тому ж ПТУ, що і я. І він, як земляка залишив мене на зборах. Тоді вперше на Чемпіонаті збройних сил СРСР виставляли по два склади - один дорослий, інший молодіжний. І я став там п'ятим. За Всесоюзним мірками це хороший результат. Мене відразу перевели в спортивну роту в Києві. І в 1967 році я виконав норматив майстра спорту.

У той час у Києві тренувалася вся еліта вільної боротьби. І я теж ходив в зал на стадіоні Динамо, де тренувалися найсильніші борці. Я спарінговался з тричі призером СРСР Віктором Чумаковим, який теж виступав у вазі до 57 кг. Так у мене пішло зростання. І в 1969 я вперше потрапив на всесоюзний збір, за свій рахунок, жив на зйомній квартирі, харчувався окремо, але тренувався разом зі збірною. І мені дали сутичку з вірменським борцем, який їхав на Чемпіонат Світу. Я виграв, звичайно одна сутичка не показник, але фахівці побачили перспективу. І мене включили до складу команди на дуже сильний турнір у Болгарії. Не маючи зарубіжного досвіду я став там другим, програвши дворазовому чемпіону Європи, головному супернику всіх радянських борців болгарину Івану Шалову. Тоді ж я став Чемпіоном СРСР, але через брак досвіду мене не взяли на Чемпіонат Світу 1970 року.

Я вирішив, що потрібно ще наполегливіше і більше тренуватися. Але від перенавантажень у мене пішов спад. Та відновившись я ще встиг стати призером чемпіонату СРСР 71 року і в 1972-му виграв один з найважливіших турнірів в Тбілісі. Так мене взяли на Чемпіонат Європи в Катовіце, де я став чемпіоном, вигравши у того ж Шалова. А на Чемпіонаті СРСР в тому році став четвертим. Так мене запланували на Олімпійські Ігри.

Але на Олімпіаді в першій зустрічі з монголом я зламав ребро, хоч і вів у рахунку по балам. Після цього я ще провів зустріч з канадцем, який схоже був борцем не дуже високого класу. Коли він став проводити мені прийом, то зірвався і я встиг його накрити і він чисто програв. А от на зустріч з третім суперником угорцем я вже вийти через травму не зміг. Так, за однією версією я став дев'ятим, а по іншій одинадцятим.

Повернувшись, я перейшов у категорію вище, був ще призером Чемпіонату Союзу. Але у збірній СРСР помиляються тільки один раз. Якщо не виграв, то за твоєю спиною стоїть ще чоловік п'ять шість рівних по силам, які готові зайняти твоє місце.

- А як ви прийшли на тренерську роботу?
- Я паралельно екстерном закінчив військове училище, і вчився в інституті фізкультури, отримуючи військову та спортивну освіту. І закінчивши в 1976 році спортивну кар'єру, я пішов служити в київське ракетно-зенітне училище, на кафедру фізичної культури і спорту. На цій кафедрі зі мною служили такі знамениті спортсмени, як дворазовий олімпійський чемпіон з веслування на байдарках Олександр Шафаренко, Олімпійський чемпіон Віктор Цибуленко, срібний призер Олімпіади і семиразовий чемпіон світу Путятін та ряд інших видатних спортсменів. Відслуживши ще 14 років в армії, я пішов у званні полковника.

І мене відразу запросив на роботу Борис Сосланович Савлохов, він саме тоді створив клуб імені Володимира Синявського і як президент Асоціації спортивної боротьби України готував збірну Україну до головних стартів. В якості тренерів він зібрав всіх провідних спортсменів Володимира Гулюткіна, Георгія Буракова...

- Тобто ви стояли біля витоків вільної боротьби в Незалежній Україні? Як вважаєте, коли був найбільший підйом?
- Я вважаю, що серйозний підйом у боротьбі був, якраз тоді, коли прийшов Борис Сосланович, він і його брати Тимур і Руслан Сосланович (головний тренер збірної України) тоді зробили дуже багато для розвитку нашого виду спорту.

Зараз, користуючись нагодою, хотілося б висловити подяку нашому президенту Асоціації спортивної боротьби України Ельбрусу Тедеєву,він приділяє боротьбі дуже багато уваги, розуміє всі наші потреби, адже він сам дуже сильний фахівець і намагається покращити ситуацію.

- Ким зі своїх учнів ви пишаєтеся, чи може на кого особливо розраховуєте в майбутньому?
- Я за свою кар'єру взяв участь у підготовці всіх наших лідерів, адже ми завжди всі разом на килимі. Я працював з бронзовим призером олімпіади Зазою Зазіровим, іншими провідними спортсменами. Свого часу підготував Чемпіона України Олексія Мельника, брата Ірини Мерлені. У важкій вазі у мене зараз бореться призер Чемпіонату України, майстер спорту міжнародного класу Єген Дзюбак. У 55 кгСергій Ратушний... І ще багато учнів, у яких непогані перспективи, може ще хтось із них на Олімпіаду потрапить.

На даний момент у нас є тільки одна ліцензія, але ми розраховуємо взяти ще як мінімум чотири-п'ять. Хоча може завоюємо путівки і у всіх вагових категоріях - потенціал у наших хлопців є. Але потрібно дуже багато працювати, рівень боротьби в світі дуже піднявся.

- На що звертаєте увагу в першу чергу при підготовці спортсмена до важливих змагань?
- Ми вдосконалюємо техніку, я хочу щоб мої учні володіли всіма прийомами вільної боротьби, це і кидки і випади за ноги, хоча кидків зараз на змаганнях практично немає. Важливо вміти знайти хід в обороні суперника, збити і самому не пропустити атаки. Єдине чого не вистачає, так це змагальної практики, спортсмен високого класу повинен пройти хоча б п'ять-шість змагань до головного старту, а у нас не завжди є така можливість.

Олександра Васильчук

http://ukrwrestling.com/