Василь Федоришин відкриває блог на офіційному сайті АСБУ

Привіт усім! Мене звати Василь Федоришин, і за допомогою власного блогу я хочу бути ближче до всіх любителів спортивної боротьби.

Зараз у світі спорту чимало відомих людей, котрі ведуть власні блоги. Я вважаю, що маю йти в ногу з часом, то ж з радістю погодився долучитися до когорти тих, хто веде живу дискусію та спілкується із вболівальниками.

Ось і добіг кінця черговий сезон моєї кар’єри, і я в спокійні обстановці спробую його проаналізувати. Чесно кажучи, це саме той випадок, коли не знаєш – радіти тобі чи сумувати? З одного боку, сезон, що минає, став найуспішнішим у моїй кар’єрі «неолімпіським» роком. Судіть самі: перемога на Гран-прі в Красноярську, тріумф на Голден Гран-прі в Баку, «срібло» Чемпіонату світу та бронзова медаль з континентальної першості. Врожай, я вважаю, непоганий. Але коли аналізуєш усе це діло, то гірко стає від того, що на головних стартах сезону до «золота» мені залишалося усього лише півкроку.

Про фінальну сутичку Чемпіонату світу з Бєсіком Кудуховим зайве згадувати не хочу – вже дуже багато було сказано й проаналізовано. Хотілося б детальніше зупинитися на турнірі Кадирова в Чеченській республіці, де я останньо виступив.

Зразу скажу: всі змагання, котрі відбуваються на Кавказі, в Чечні, в Дагестані набагато сильніші за підбором учасників, аніж Чемпіонати світу. Кладучи руку на серце, зізнаюся: час від часу на «світі» тобі трапляються відверто слабкі суперники з країн, де боротьба не дуже розвинути. А тепер уявіть собі турнірну сітку, де шестеро чи семеро росіян, серед них – осетини, дагестанці, чеченці, якути… Оце і є кавказькі змагання! Температура антуражу навколо турнірів просто шалена.

Щоправда, ще однією притаманною рисою таких турнірів є не зовсім об’єктивне суддівство. З усією відповідальністю хочу заявити про те, що мене так ще жодного разу нагло не засуджували, як це сталося півмісяця тому в Грозному. Я навіть не хочу вдаватися до деталей фіналу з тамтешнім улюбленцем Ахмедом Чакаєвим (кому цікаво – перегляньте відео, і самі зробіть висновки: http://ukrwrestling.com/news/1459/. До речі, взимку, на іншому російському турнірі в Красноярську, я поборов його ще в 1 / 8-й). У півфіналі мені потрібно було боротися з Чемпіоном Європи, росіянином Опаном Сатом. Турнірну сітку організатори розкидали таким чином, щоб у мене якомога менше було часу на перепочинок. Тож у сутичці за вихід у фінал я ризикнув, але мета виправдала засоби. Не пройшло і хвилини, як чемпіон Європи був на лопатках. Щоправда, Опан Сат таки стиг мені «засадити» головою під око.

Взагалі, за двадцять років у боротьбі я ще таким побитим додому не приїздив. Я розумію, що боротьба – це не балет, але ж має бути хоча б якась борцівська солідарність… Після змагань організатори вибачалися переді мною за те, що перше місце в мене майже вкрали, та кому ті вибачення вже потрібні!

Зізнаюся – в Грозний їхав за непоганими грішми. На турнірі Кадирова був дуже солідний, як для боротьби, призовий фонд. Одначе, умови, які нам запропонували, вразили мене не на жарт. Гірше приймали хіба в Вірменії, коли я їздив туди боротися ще по молоді. На турнірі в Грозному їжа була незадовільної якості, гарячої води не було взагалі, а добиралися до спортивного комплексу ми ледь не автостопом…Та, як відомо, усе, що не робиться – усе на краще. Значить, на те воля Божа і я буду по-спортивному злішим на подальших міжнародних стартах.

А поки що – на заслужений відпочинок! Я їду з родиною на збір у Трускавець. Де набиратимуся сил для подальших звершень, та загоюватиму рани від сезону, що минає.

З радістю відповім на всі ваші запитання, які ви можете слати на електронну адресу:
v.fedoryshyn@ukr.net

http://ukrwrestling.com/