Вісім років тому Ельбрус Тедеєв завоював перше олімпійське борцівське золото для України

Прийшовши за прикладом старших братів в борцівський зал, Ельбрус Тедеєв приречений був стати чемпіоном. Так уже заведено, що жителі маленького селища Ногір в передмісті Владикавказа завжди домагалися найвищих цілей. Сьогодні в Ногірі є навіть алея з бюстами видатних земляків, олімпійських чемпіонів і чемпіонів світу з вільної боротьби.
«Тоді я ще не знав що вища ступінь пошани в спорті - це Олімпійський чемпіон. Спочатку моє уявлення про боротьбу було виключно романтичним, і тільки пізніше я починав розуміти, наскільки це тернистий шлях і що до вершини можна не дійти, зламавшись на самому початку. - Згадує Ельбрус Сосланович. - По 10 годин поспіль виснажливих тренувань, де тренер ставив дуже високий темп з постійною зміною партнерів і вправ. Тренування дуже вимотували і деякі хлопці навіть не витримували». Але він витримав і переїхавши в 1993-му році до Києва став тренуватися ще більше, адже попереду чекало безліч яскравих перемог.


У двадцять років Ельбрус Тедеєв виграв свій перший Чемпіонат Світу, обійшовши таких сильних борців: японця Такіхаро Вада, росіянина Магомета Азізова і турка Мухаррема Демірегена. А через рік вирушив на свою першу Олімпіаду в Атланту.


«Першій в моєму житті Олімпіаді передували три роки виступів на змаганнях найвищого рівня в складі збірної України. За цей період встиг зрозуміти, що представляю на цілий світ країну з неабиякими борцівськими традиціями. Я зрозумів, що разом зі мною радіють і переживають українські вболівальники.


В передолімпійський цикл 1996 практично не розлучався зі своїми тренерами. Не сказав би, що налаштовувався тільки на золоту нагороду Атланти-1996. Виграти хотів, але завжди був прихильником того, щоб отримати від кожної сутички насолоду. На першу, для мене, Олімпіаду їхав продемонструвати гарну боротьбу, від якої глядачі, як в залі, так і перед екранами телевізорів, - були б в захваті. Налаштовувався боротися так, щоб суперники не могли зійти з килима, щоб їх, знесилених, виносили!


До Олімпійських ігор я підійшов в чудовій фізичній формі. Але... Через стратегічний і вирішальний прорахунок «золото» Атланти - не завоював» згадує спортсмен.


У 1996-му Ельбрус Тедеєв повернувся з бронзою. Перемігши без зайвих проблем у перших двох сутичках, поступився південнокорейському борцю. Згодом Ельбрус Тедеєв тричі брав реванш над цим спортсменом. У бронзовому фіналі Атланти Тедеєву попався найнезручніший на його думку суперник - японець Такахіро Вада, якого тренував легендарний Анатолій Белоглазов. Результат 3:1 на користь українського борця!


Протягом двох наступних олімпійських циклів спортсмен Тедеєв, незважаючи на травми, затверджувався, як лідер своєї вагової категорії. Два золота Чемпіонату Світу, титул Чемпіона Європи і безліч срібних і бронзових медалей світових та континентальних першостей.


«До Афін-2004 я підійшов у найкращій, за весь свій борцівський період, спортивній формі. До того ж, напередодні, в країні унормували питання фінансування спорту та спортивної боротьби зокрема. Тодішній прем'єр-міністр Віктор Янукович надав всім призерам, чемпіонам Олімпійських ігор та чемпіонатів світу непогані стипендії. Відчутна грошова стипендія внесла в моє життя стабільність (на той час я вже одружився, народилася донька). Я займався своєю улюбленою справою - вільною боротьбою. І йшов до мети - олімпійського золота.


В Греції все склалося якнайкраще. Хоча попередньо зігнав 11 кілограмів ваги, в Афінах все ж був у такій формі, що навіть було все одно - хто вийде проти мене на килим. У першому ж поєдинку зустрівся з найсерйознішим на той час конкурентом - кубинцем Педросо. Я впевнено переміг - 7:2. Потім були перемоги над грузином Отаром Тушішвілі, посереднім греком Апостолосом Таскудісом, і над дуже сильним колись росіянином, а потім казахом Леонідом Спірідоновим. Сутичка з казахом - це найважча сутичка Ігор-2004. Під час матчу Спиридонов розсік брову. Пізніше і в мене виявили розсічення на голові. Я і Леонід спливали кров'ю. Але боролися, не маючи ні найменшого наміру здаватися. На початку зустрічі я програвав з рахунком 0:2, але все ж був упевнений, що зможу перемогти. Результат: 4:2 - в мою користь. Після цього сутичка за "золото" здалося легкою прогулянкою.
У фіналі американець Джим Келлі навіть не намагався мені щось протиставити. А я навіть не викладався на сто відсотків. Просто задавив суперника, фізично і технічно. Напевно, це було сама врівноважена сутичка в моїй спортивній кар'єрі, хоча це і був олімпійський фінал.»- Через кілька років розповість Ельбрус Тедеєв вже будучи президентом Асоціації спортивної боротьби України. На цій посаді Ельбрус Сосланович радів тріумфу наших борців на минулій Олімпіаді в Пекіні, і зараз, напередодні Олімпіади в Лондоні підтримує олімпійську команду, тих борців яким визначено в черговий раз прославити Україну!

http://ukrwrestling.com/