2010 рік став доволі успішним у кар'єрі львівської борчині Алли Черкасової.

Цьогоріч вона стала дворазовою чемпіонкою України, виборола перше місце командного Кубка світу, а на чемпіонаті світу в Москві – магістрантка Львівського державного університету фізичної культури Алла Черкасовастала бронзовою призеркою.

– Як тривала підготовка до головного старту сезону, яким є чемпіонат світу? – поцікавилися ми безпосередньо у Алли, котрій тренер Андрій Пістун надав можливість трохи перепочити.
– Підготовка вийшла плідною, провели тренувальні збори в Алушті та Конче-Заспі. Зізнаюся, що їхала на чемпіонат за перемогою. Хоча знала, що там буде жорстка конкуренція, бо рівних за силами суперниць у світі вдосталь. Це відчула на попередньому дорослому чемпіонаті світу, який для мене був дебютним і тоді я посіла лише 13 місце. Проте досвіду набралася і в Москві продемонструвала добру боротьбу. Не вивчала і не прислухалася до титулів суперниць, а налаштовувала себе на перемогу в кожній сутичці, яка на форумах світового масштабу може стати і останньою.

– Скільки сутичок провела на чемпіонаті світу у Москві (вагова категорія до 67 кг)?
– Чотири. У стартовій сутичці зустрічалася зі американкою Крісті Девіс.Більший, ніж у суперниці досвід допоміг мені виграти два періоди. У чвертьфіналі мені протистояла китаянка Чен Йінь (бронзова призерка останнього чемпіонату Азії – прим. автора). Вдалося виграти і цю сутичку. Відтак, пробилася до півфіналу, де зустрілася з бронзовою призеркою Олімпіади-2008, володаркою світових срібла-2007 і бронзи-2009 Оленою Шалигіною з Казахстану (колись боролася за Росію). Перший період програла, хоча не скористалася своїм шансом і вмінням працювати в клінчі. У другій двохвилинці діяла майже бездоганно. Після двох проходів в ноги і вдалого перекладу перемогла - 3:0. У цей момент наставник чоловічої збірної України Руслан Савлохов сказав: «Якщо Алла відбореться так само і в третьому періоді, то буде в фіналі». А вирішальна двохвилинка стала найгіршою для мене й зустріч завершилася достроково.

У сутичці за третє місце зустрічалася зі своєю колишньою співвітчизницею, уродженкою Донецька Надією Семенцовою, яка з цього року представляє Азербайджан. Знала усі сильні й слабкі сторони суперниці, бо часто зустрічалася з нею в Україні. Мій тренер Андрій Пістун дуже переживав, заспокоював мене і водночас налаштовував на перемогу, запевняв, що я тепер значно сильніша за Семенцову, якій два роки тому програла у фіналі чемпіонату України. Перший період я виграла, а на початку другого – вона травмувала коліно й знялася зі змагань. Відтак, я стала бронзовою призеркою чемпіонату світу.

– У цій медалі є й заслуга твого тренера Андрія Пістуна?
– Можливо, більша, ніж моя. Він постійно секундував мене, підтримував, допомагав, налаштовував. Навіть коли мені було психологічно важко, тренер завжди знаходив відповідні слова. Коли треба, міг і накричати, коли треба – може похвалити. Він дуже людяний і порядний.

– У своїй ваговій категорії до 67 кг ти є лідером в Україні. Але це неолімпійська вага. Може, настав час змінити категорію?
– Не знаю, над цим ще будемо думати з моїм тренером. Можливо, розширять олімпійську програму.

– У якому залі ти тренуєшся?
– У залі «Динамо», що на вулиці Стуса.

– Які там умови?
– Різні. Інколи теплої води не буває, взимку температура може бути мінус один. Та це нас лише загартовує.

– А з хлопцями часто борешся?
– Ні, тренер не бачить в цьому доцільності. Інколи тренувальні сутички з хлопцями практикуємо. Але це зрідка. У нас дружній жіночий колектив.

– На завершення пригадай, як ти потрапила у вільну боротьбу?
– Моя старша двоюрідна сестра займалася боротьбою у цього ж тренера. Я дуже хотіла ходити й тренер дозволив, аби сестра привела мене. Так поступово втягнулася і я в боротьбу. Згодом поступила в університет фізичної культури, а цього року – вступила в магістратуру ЛДУФК.

Роман Цюняк

http://ukrwrestling.com/