Бронзова призерка кадетської першості Європи у Сараєво, розповіла про спаринг з Мерлені

Перша в історії буковинської вільної боротьби призерка змагань європейського гатунку Богдана Ящук, яка здобула «бронзу» на Євро-2010 U-17 у Сараєво, у цей вид спорту потрапила практично випадково – до першого чернівецького набору тренера обласної ДЮСШ Сергія Одинакаїї привели подруги, як кажуть, за компанію. За 5 років наполегливих тренувань здібна чернівчанка встигла дорости до старшої на рік збірної України і навіть поборотися з самою олімпійською чемпіонкою Іриною Мерлені. Про це, і не лише, Богдана Ящук розповіла в інтерв’ю sportbuk.com.

- З цією історичною для Буковини бронзовою нагородою Євро-2010 в руках саме час згадати, як ви прийшли у вільну боротьбу…
- В секцію мене «загітували» подруги Альона і Тетяна Жиряда. Якось вони «пристали» до мене: «Йдемо з нами на вільну боротьбу!» Я особливо й не противилася (сміється – авт.). Це було у 5 класі, десь жовтень-місяць. Вони самі теж не мали якогось великого стажу – буквально пару тижнів як почали було займатися.

- Вільну боротьбу не назвеш особливо дівочим заняттям…
- Мене це не відлякувало. А ось мама була категорично проти моїх занять вільною боротьбою. Але я настоювала на своєму, бо мені якось сподобався цей вид спорту з перших днів знайомства. Я старалася пояснити мамі, але вона стояла на своєму, казала: «Та ж йди на якісь танці чи ще  кудись». Які там танці – я хотіла займатися боротьбою і все тут.

- Це ваш перший вид спорту?
- До вільної боротьби ходила трохи на легку атлетику, бігала. Це було давно, точно й не пригадаю вже, у кого я тренувалася. Туди теж пішла за компанію з подругою Альоною. Вона потім, між іншим, була чемпіонкою області з вільної боротьби. Власне, Альона закликала мене на боротьбу через те, що не мала пари на тренуваннях. Тренер Сергій Теофілович (Одинак – авт.) згадував, як казав Альоні: «Приведи якусь подругу, однокласницю – будеш мати з ким боротися». Вона й привела мене… Знайомі казали мені: «Ти така мала – яка боротьба?!» Але я узріла щось «своє» у цій боротьбі (сміється – авт.).

- Коли відчули, що боротьба стає серйозною справою вашого життя?
- Відчула, коли вступила до Львівського училища фізкультури. Хоча серйозно до занять боротьбою ставилася і раніше – не пропускала жодного тренування. Поставила собі за мету досягти чогось у спорті і наполегливо працювала.

- Ви – одна дитина в сім’ї. Напевно, непросто було умовити батьків відпустити до Львова?
- Вирішальну роль тут зіграв тренер. Він мав три дуже серйозні розмови з мамою. Найважче було її умовити. Але таки умовив.

- У вас по два тренування в день, в такому режимі встигаєте, приміром, почути дискотечну музику?..
- Яка там дискотечна музика – ми лиш заходимо до гуртожитку, трохи відпочинемо і знову на тренування. З 8.00 заняття, на 12.00 – перше тренування і на 17.00 – друге. Тренування тривають приблизно по дві години. І так кожен день, вже третій рік буде… Якщо хтось запрошує в кіно чи на дискотеку, відмовляюсь, бо ж тренування на першому місці. Утім, там особливо й не розгуляєшся – у гуртожитку суворий режим, о 20.00 вже закривають вхідні двері і вже нікуди не вийдеш. Маленьке порушення – і виганяють з училища. Сергій Теофілович повторює, що не можна з кров’ю і потом туди вступати, а потім через якусь дрібничку вилетіти…