Заслужений журналіст України згадав ключові моменти історії української боротьби

Заступник директора ТО спортивних програм Національної телекомпанії України,заслужений журналіст України,член президії Асоціації спортивної боротьби України Сергій Савелій розповів про радісні та прикрі моменти з історії української боротьби.


- Олімпіада, що завершилась виявилась дуже напруженою. Особливо пристрасті вирували під час фінальної сутички Валерія Андрійцева з американцем...
- Під час прямого репортажу з Лондона, мені з коментаторської позиції, на значній відстані від килима, здалося, що американець вийшов за килим,здобуваючи бал. В емоційному запалі я почав висловлювати припущення,що, можливо, варто було подати протест, щоб потім не жалкувати. Але головний тренер Руслан Савлохов і тренер Григорій Данько були ближче до килима. І потім уже перегляд з іншої точки підтвердив, що американець п'ятою стояв на килимі, і треба віддати належне високому професіоналізму тренерів, які оперативно і чітко розібралися в даній ситуації. Адже неправомірно поданий протест додав би ще один бал Варнеру.

Тому я прошу Руслана Сослановича і Григорія Володимировича прийняти мої вибачення,якщо мої емоційні висловлювання під час прямого репортажу завдали шкоди їх репутації.


- А які взагалі враження лишили по собі цьгорічні Ігри?
- Для мене особисто ця Олімпіада була ювілейною - 10-ю, за що першим серед українських спортивних журналістів одержав прямо в Лондоні нагороду від AIPS(Міжнародної Асоціації спортивної преси).Справді була і напруженою, але і блискуче організованою.Невдачі греко-римлян і жінок мене засмутили. І я вирішив на вільників одягти свою фартову футболку ще з Атланти-96. Головний тренер збірної Руслан Сосланович аж здивувався,що я в одязі 16-тирічної давнини. Перший день вона не спрацювала,але я вірив у її фартовість. І в заключний день турніру борців і, взагалі Олімпіади, вона вистрілила. Андрій Квятковський на рівних боровся з казахом. Який став бронзовим призером. І, звичайно, Валерій Андрійцев - це взагалі його рік - Київський турнір виграв, єдиний з вільників здобув срібло на Європі, здобув ліцензію і підтвердив її лондонським сріблом. Чи могло бути золото? Здолавши чемпіонів світу 2010-го і 2011-го років,гадаю Валерій міг перемогти. Хоча й суперник у нього був солідний - бронзовий призер останнього світового чемпіонату - американець Джек Варнер.


- Ви багато років працюєте у спортивній журналістиці, наскільки пріоритетною для вас є саме вільна боротьба?
- Вільна боротьба для мене я найпріоритетнішою. Сам, щоправда, займався нею на любительському рівні - 2-ге місце в Полтавській області по товариству "Трудові резерви". А повністю захопила мене в полон вільна боротьба в 1994-му році,коли президентом Асоціації став Борис Савлохов. За пропозицією Руслана Савлохова,тоді президента клубу "Чемпіон", я зайнявся активною популяризацією боротьби.І один з перших моїх матеріалів - це зустріч на вокзалі наших юніорів з Фінляндії, серед яких був і наш нинішній президент Асоціації, олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв. І взагалі, вільна боротьба дала мені пізнати світ, познайомила мене з дорогими мені людьми, зокрема, з Борисом і Тимуром Савлоховими, світла їм пам"ять.  

     
- Згадайте найхвилюючий момент у своїй кар’єрі пов’язаний з вільною боротьбою. Чия перемога вас схвилювала найбільше, можливо ви коментували ці змагання чи були особисто присутні на трибунах.
- Мені випало велике щастя, але водночас і велика відповідальність коментувати всі медальні сутички наших борців на Олімпійських іграх - і у вільників,і у греко-римлян,і у жінок.


Але найбільш хвилюючий момент пов"язаний з чемпіонатом світу 1995-го року в Атланті. Я знімав на відеокамеру фінальну сутичку Ельбруса Тедеєва і японця Такахіро Вада. Побоювання за результат були,адже на початку року Ельбрус програв йому у фіналі Київського турніру. Але Тедеєв настільки впевнено почав сутичку,що вірилось - золото буде нашим.Та наприкінці поєдинку Такахіро,приспавши пильність нашого молодого борця, робить нічию. У мене від хвилювання ходуном ходить камера, цокотять зуби. Борис Сосланович то підскакує, то присідає. Додатковий час - і відразу смілива, стрімка атака Тедеєва... І шок...

 Шведський арбітр-велетень дає бали японцю і підіймає його руку. І як вихор вилітає на поміст наш президент Асоціації, біжить до суддів, подає протест, і з часом влітає в зал з переможно піднятою рукою. І плаче на верхній сходинці п"єдесталу перший чемпіон світу з вільної боротьби незалежної України 20-тирічний Ельбрус Тедеєв. І стоїть біля п'єдесталу його тренер і президент Асоціації Борис Савлохов. Таке не забувається.


- Ви є незмінним ведучим Київського Міжнародного турніру. Як оцінюєте розвиток цих змагань. Якщо порівнювати наш турнір з іноземними в чому перевага київських килимів?
- Наш Київський міжнародний турнір справді один з найавторитетніших у світі. І мені приємно, що я разом з іншими борцівськими побратимами стояв біля витоків цього грандіозного змагання, дітища Бориса Сослановича Савлохова. І коли, через участь в зимових Олімпіадах, пропускаю турнір, то як чогось не вистачає протягом року. І з нетерпінням чекаю наступного. В Лондоні я сказав - щоб стати олімпійським чемпіоном або призером, до того треба спершу виграти наш Київський турнір.

 Тільки кілька прикладів - американець Джордан Бероуз виграв наш турнір у вазі 74 кг- і став олімпійським чемпіоном, канадійка Тоня Вербек, переможниця Київського турніру - срібна призерка у вазі до 55 кг, наш Валерій Андрійцев виграв турнір - здобув олімпійське срібло, олімпійська чемпіонка Пекіна Керол Хьюн  цього року мала бронзу в нас - таку ж медаль додала до олімпійської колекції і в Лондоні. Для детальнішого аналізу, скільки ж переможців, призерів, учасників Київського турніру мають олімпійські нагороди, треба багато часу. І це окрема тема.


- Що побажаєте нашим спортсменам у новому олімпійському циклі?
- Я дуже поважаю нелегку працю тренерів і борців. І дуже хочу, щоб між ними панувала взаємоповага і розуміння. Це буде лише на користь нашій спільній справі - боротьбі.

http://ukrwrestling.com